Сьогодні ми втретє відзначаємо День захисника України.

З нагоди свята мужні, сильні, сміливі сини славетного козацького роду приймають вітання колег, друзів, посадовців.

Однак, найтепліші слова завжди лунають з найближчих вуст – тих, хто «в тилу» тримає оборону сімейного вогнища – жінок.

Наталія Деркач:

14 жовтня наша родина буде не разом.  Мій чоловік льотчик і в цей день буде на Харківщині, на аеродромі «Чугуєв». Там йому Президент буде передавати гвинтокрил, який нещодавно пройшов модернізацію на авіаремонтному заводі. Згодом він полетить в зону АТО. А ось коли коханий повернеться додому, обов’язково відзначимо це свято у родинному колі.

Тим хлопцям, хто зараз перебуває в АТО, хочеться побажати повертатися додому живими і неушкодженими. А їхнім рідним побільше терпіння.

Рина Развина:

В цей день у нас подвійне свято - у дитини день народження. Сходимо усією родиною на Красну площу, де плануємо зустрітися з бойовими побратимами чоловіка. Обов’язково зваримо святковий куліш біля Катерининської церкви, як робили минулого року.

Нашим захисникам я бажаю міцного здоров’я. Щоб хлопці знали, що їх цінують, люблять і чекають вдома. І нам, чернігівцям, треба частіше згадувати воїнів, які зараз перебувають в зоні АТО. Дома ми лягаємо спати в тепле ліжечко, а вони там у холодні спальники.

Олена Куценко: 

Цей день для нас велике свято. Спочатку зберемося родиною, потім зустрінемося з товаришами по службі.

Хочеться побажати нашим героям мирного неба над головою. Раніше ми часто вживали це словосполучення, але повністю не розуміли його змісту. І лише коли до нас прийшла війна, я змогла усвідомити це поняття.

Оксана Боринос:

Ми - родина військових, які переїхали 2 роки тому з Криму - в Чернігів перевели частину, в якій ми служимо. 

Чоловік братиме участь у параді, який буде сьогодні на Красній площі, а ми з сином поряд спостерігатимемо.

Нашим захисникам я бажаю міцного здоров’я, сил, мужності, підтримки від рідних і близьких людей. Щоб не зважаючи ні на що, в домівках кожного завжди було тепло і затишно. Мені, чомусь, зараз прийшов на думку такий віршик, яким я і підсумую вище сказане:

Чтоб стать мужчиной — мало им родиться,

Чтобы железом — мало быть рудой.

Ты должен переплавиться. Разбиться.

И, как руда, пожертвовать собой.

Как трудно в сапогах шагать в июле.

Но ты — солдат и все сумей принять:

От поцелуя женского до пули,

И научись в бою не отступать.

Готовность к смерти — тоже ведь оружье,

И ты его однажды примени...

Мужчины умирают, если нужно,

И потому живут в веках они.